Закарпатка послала дочку на заробітки, щоб сама жила на широку ногу

Праця виснажувала її до краю…

Ліда засинала одразу, коли вдавалося впасти на ліжко. Праця виснажувала її до краю. І так було по 16 годин щодня. Ну хіба мінус – неділя. Вона перетворилася на зразкового робота, якого нічого не болить, нічого не турбує, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».

Тут, у Чехії, на заводі, що виробляв цукерки, їй ще велося досить солодко. На минулому місці вона працювала в рибному цеху. Руки вже втратили всякі відчуття у солоній воді. Хоч працювали вони в рукавичках. А ще здавалося, що вона пропахла вся рибою – як русалка. Ще одне попереднє місце роботи – покоївкою. Мало того, що по 8 годин кидалася у готельних номерах, дбала, щоб вони сяяли чистотою. Намагалася брати ще й години понад норму.

Як сімейні традиції ламають життя молодим закарпатцям. Думка психолога

Головне – вранці викинути себе з ліжка, привести до ладу. Ну а потім ти стаєш таким собі слухняним роботом. Такою собі контролюючою штучкою на конвеєрі, яка вся перетворилася на суцільну увагу. Тільки кілька разів за останні шість років Аліна згадувала про те, як опинилася в цій країні. Батьки тоді залишилися без роботи. Це ж знамениті 90-ті. Тато більше не працював інженером, а мама – фармацевтом. Аптека одна з перших зачинила свої двері перед відвідувачами. Аліна була єдиною дочкою в досить заможній, як за радянськими зразками родині.

А тепер у хату прийшли ну буквально злидні. Мама Аліни завжди дуже гарно одягалася, дуже ретельно доглядала за собою, та й взагалі вважала себе чи не першою красунею у місті. Коли на неї звалилося це безгрошів’я, мати ледь не збожеволіла від такої безрадісної перспективи.

А якось до них зайшла в гості сусідка і повідомила, що якась її знайома набирає в Чехію працівників. Мама блискавично вирішила, що її Аліна теж могла б туди поїхати. Тільки зараз дочка обмірковує, як це трапилося. Невже мама не боялася – чи вона не втрапить у якусь халепу, в яку потрапляють багато наших співвітчизників за кордоном? А згодом хіба їй не було страшно за неї – вона ж чудово знала, що Аліна працює по 16 годин на день. Але з радістю брала її гроші. Відремонтувала хату і взагалі ні в чому собі не відмовляла.

Була в Аліни спокуса надсилати додому набагато менше грошей. Адже у рідній країні життя ж було набагато дешевше, ніж тут. Тим більше що батьки вже мали й пенсію. Мали відремонтоване житло, одяг. Але коли надходило грошей менше, мама одразу ж голосила у телефон, що Аліна собі там думає? Хіба вона не знає, які тут дорогі ліки, як вони недоїдають. Аліна знала, що це – просто підла неправда, але чомусь мама могла роздмухати в ній таке відчуття вини, яке збивало її з ніг.

Але ж у Аліни був ще й рідний брат. Чому до нього мати ніколи не зверталася з проханнями допомогти? Він одружився в Мукачеві. Мав уже дочку. Якщо Аліна заїкалася про брата, про його сильне плече, яке б він міг підставити батькам, мама обурливо накидалася на неї:

– У нього ж дитина! Йому самому треба допомагати.

Мама не зважала чомусь, що минають роки. А Аліна так і не влаштувала своє особисте життя. У глибині душі Аліна вважала, що матері так зручніше. Коли б у неї були чоловік і діти, то матері перепадали б крихти.

Дівчина так і не повернулася додому назавжди. Якщо вона приїжджала гостювати на Різдво або на Великдень, вже через тиждень мама натякала, що на неї чекає Європа і що всі вони сподіваються на неї. Дівчата, які працювали з нею разом у Чехії, радили не вестися на материні провокації. Адже Аліні самій потрібні будуть гроші для майбутнього. Та хіба їй не хочеться купити красиву сукню, дорогу косметику?

Були у Аліни і особисті історії. Вона то сходилася з чоловіками, то розходилася. Але якихось офіційних стосунків так і не виникало. Не поспішали чехи одружуватися з українкою без житла та без будь-якого майбутнього.

Згодом померла батьки. І брат тихенько за її спиною продав квартиру. Аліна почала часто хворіти. І від тяжкої роботи, і від того, що мала дуже небагато перепочинку в житті. І від тяжких образ на рідних. І від того, що їй немає куди повертатися. У чужій країні житло купити вона не може. Але недавно брат ще й нахабно заявив, що вона могла б поставити пам’ятники батькам, якщо б мала совість. Аліна хотіла йому нагадати, як допомагала йому після смерті батьків, скільки надіслала грошей, але руки в неї від розпачу опускалися.

Тільки один випадок витягнув її із зачарованого кола. На роботі вона познайомилася з чехом, який видався їй порядною людиною. Аліна на той час була такою втомленою і розбитою, що навіть не думала про якесь подружнє життя. Але їхні долі виявилася настільки схожими, що вони подружилися. У Карела батьківський будинок відібрали брати. Він міг наполягти на тому, щоб вирвати свою частку. Але м’який характер та ще розпач від того, що рідні обвели його навколо пальця, стримували його.

Він жив у будинку, де й інші працівники заводу. Це було тимчасове житло. Як чех, він мав великі пільги перед державою. Принаймні, набагато більші, аніж Аліна. Якось несподівано вони вирішили одружитися. Позики у цій країні на соціальні потреби мають дуже малі відсотки. Тож вони наважилися взяти позику і купити житло. А коли в неї з’явилася перша дитина, а згодом друга, пільги від держави були ще більшими. На третю дитину давали щедру допомогу.

Аліна, яка виявилася у рідній Україні зайвою та самотньою, нарешті завела велику родину. Довго їй не хотілося навіть згадувати про Батьківщину. Але якось подзвонила шкільній подрузі. А та розповідала, як брат обмовляє її по всьому місту, каже, що вона розбагатіла і знати з ним не хочеться. Але ці чутки зараз здалися Аліні такими дрібницями. Вони не могли затьмарити її маленького щастя. Такого маленького, що його навіть не видно звідти – з її Батьківщини.

Источник