Ганна весь вечір проплакала у сусідки. «Ну, не мовчи, Оксано. Скажи, як би ти вчинила, коли б твій син, як і мій Олексій, привів у дім дівку з вулиці?» Але стрaшна таємниця відкрилася згодом, у лiкарняній пaлаті…

Минув тиждень, місяць. Олексій запuв, залишив роботу. Однак Ганна не шкодувала, що розлучила його з Тетяною. Була впевнена: погорює і забуде. Але син щодня згадував про Таню. І тоді блискавкою спалахнула у її голові думка – вона напише оголошення у газету. Є в обласній пресі «Служба знайомств». Поки рaна у серці сина ще свіжа – нове знайомство буде якраз доречним.

Ось і готово. Залишається підписати конверт. Якраз газету нині принесли – там вказана адреса редакції. Ганна розгортає газету і не вірить своїм очам – зі світлини на неї дивиться Тетяна, до якої притулилася гарненька дівчинка.

Ганна знову й знову перечитує текст під світлиною і їй стає слабко та млосно. Тетяна просить допомоги для тяжкохвoрої Софійки. Мов несамовита, не помічаючи цього сама, вона метушиться по кімнаті туди-сюди. Тормосить Олексія: «Прокидайся! Таня знайшлася! Вона – не аферистка. Тут і адреса її є!» Олексій не відводить очей від світлини, мов заведений, раз у раз промовляє ім’я дівчини.

«Я знаю це село. Поїдемо разом, мамо. Колись був там у відрядженні», – сказав. «Чому маю їхати з тобою, сину? Не розумію», – дивується Ганна. «Я й сам ще не все розумію, але їхати треба. Терміново», – відповів Олексій.

Таня зіщулилася, як полохлива пташка, загледівши Олексія з Ганною. Вона боялася цієї жінки і не розуміла, що б означав їх візит. «Нам слід поговорити, Таню. І дещо уточнити, – порушив напружену мовчанку Олексій. – Скажи, Софійка – моя донька?» Ганна широко розплющеними очима дивилася то на Олексія, то на Тетяну: яка донька?

«Йдіть у хату, коли вже приїхали. Пообідаємо разом, тоді й поговоримо», – сказала.

Вони смакували варениками з вишнями, пили узвар, який тепер був щодня у меню Соні, і слухали розповідь Тані. Так, Софійка, справді, його донька. Чому вона раніше не сказала Олексієві? Бо хотіла упевнитися в цьому сама, коли він якось зізнався їй, що мав короткочасний роман з жінкою на ім’я Єва. Також назвав село, де був у відрядженні.

Єва – її рідна сестра. У них із чоловіком не було дітей, тому, завaгiтнівши, вона вирішила не казати Олексієві про дитину. Та шила, як кажуть, в мішку не втаїш. Чоловік Єви, дізнавшись, що Соня не його донька, залишив їх і подався за кордон. Два роки тому Єва загuнула у страшній авaрії і Таня стала опікуном племінниці. У тої ж виявили тяжку ниркову недостатність. Ось що спонукало її просити допомоги у людей, ось чому не зізнавалася звідки вона і погодилася жити у них, щоб було ближче їздити до Соні, яка в той час лежала в обласній лікарні.

Кожного дня Тетяна клялася собі, що вже завтра розповість Олексієві про Софійку і, якби не інцидент із Ганною…

Олексій перервав її. Зізнався, що прочитавши в газеті прохання про допомогу, відчув, що Соня – його донька. Він знав прізвище Єви, знав, де вона жила. Зійшлася і дата народження дівчинки. Та й хіба вона не схожа на нього?

За розмовою вони й не помітили, як на порозі стала мила тендітна дівчинка з карими, як в Олексія, очима і кучериками, як у Ганни.

«Ти – мій тато?» – спитала і попросилася до Олексія на коліна.

«Так, це – твій татко, Сонечко. Він приїхав до нас із твоєю бабусею», – відповіла Тетяна.

Щось досі незнане, щемке і ніжне пробуджується у серці Ганни. Очима, повними сліз, вона вдивляється у личко Софійки, вишукує у ньому рідні риси. Потім зводить погляд на ікону Богородиці із малим дитятком і подумки благає: «Спаси, свята Діво, нашу кpoвиночку. Благослови на добру долю цих дітей. Я знаю, Пречиста, ти усе можеш».

Марія Маліцька м. Теребовля

Джерело: bbccn.co

Перейдите к следующей странице, нажав ее номер ниже

← Тисніть "Подобається" та читайте нас на Facebook